|
Гороскоп для викладачів
Протягом тривалого часу історики науки стверджували, що центрами світової культури були лише країни Африки і Азії. Історики астрономії вважали, що їх наука зародилася в країнах Близького Сходу (Вавілонія, Ассірія, Єгипет), а також в Стародавньому Китаї та Індії. Проте в останні десятиліття цей погляд довелося переглянути, оскільки було відкрито ще один центр культури. Він виявився розташованим на території «Нового світу» — в Центральній Америці, на землях, займаних нині Гватемалою, південно-східною частиною Мексики і Британським Гондурасом. Особливо цікавий півострів Юкатан, який колись був населений індійцями майя, що створили свою самобутню культуру. Давні духи цього народу допомогли редакції “Gaudeamus” максимально точно відновити точність в складанні гороскопів і ось, перед вами, шановні панове, ваше життя…
 Капелюшний В.П. народився під знаком Собаки.
Багато представників дня-знаку Собака сумніваються майже постійно. Але сумнів — негативна якість в проріканні, розкриває найпозитивніший аспект, заміщаючи сумнів вірою. У майянськом і ацтекському міфі собака був твариною, який вів душі через Пекло, освітлюючи шлях факелом віри. Абсолютно очевидно, що люди, народжені в день-знак Собаки, керуються інстинктами. Але несвідома сила, що обдарувала їх похітливістю, наділяє їх найціннішим зі всіх людських якостей — вірою в Перемогу.
 Пилипенко В.В.— Ніч
Якщо люди Ночі вибирають шлях знання — в протилежність земним знанням, то вони можуть розвинути в собі величезні і надзвичайні психічні здібності. Люди, які народились в цей день мають природжену мудрість Інь і Ян (її вони черпають з навколишнього світу). Люди ночі відрізняються завидним красномовством, добре пишуть.
 Казьмирчук Г.Д.— день Пахощів
В день Пахощів народжуються мислителі і віщуни. Вони не просто люди мислячі, але й досить активні. Люди цього знаку полюбляють посперечатися, вони можуть бути задираками, залишаючись при цьому мислителями і мрійниками. Багато народів стародавньої Мексики називали цей день - днем землетрусу. Це ще і знак Повелителя Року.
 Яровий В.І.—день Маїсу
У суспільстві вони — лідери, а в сім'ї — щасливі і мудрі батьки.
Люди Маїсу — земні, практичні і дбайливі. Удача та успіх в повсякденному житті здатні зробити з них консерваторів. Не дивлячись на бурхливі зльоти і падіння, люди Маїсу часто осяяні іскрою духовності, яка вище за основні традиційні релігії. Одним словом, щасливий той, хто народився в день Маїсу!
 Руккас А.О. Гриф
У майя це — духи мертвих, богині, що зглянулися, з'явилися для того, щоб дати поштовх нащадкам, роблячи їх життя на якийсь час жалюгідним.
Не дивлячись на їх грішки і відсутність прагнень, Грифи досягають успіху в бізнесі, накопиченні грошей. Їх сім'ї, як правило, відчувають себе забезпеченими на все життя.
 Сергійчук В.І. народився в день Мавпи
Вважається, що людям, народженим під цим знаком, у всьому супроводжує успіх: у шлюбі, з дітьми, в бізнесі. Мавпи виграють без підготовки. У них немає необхідності вчитися, вони і так все знають. Самозакоханість — зворотна сторона цього одного з найсприятливіших днів-знаків.
 Мотрук С.М.— Дорога
Ацтекська назва цього дня — Маліналлі (різновид трави). Звідси — поширена назва цього дня — Трава. Життєва енергія, одухотворення життя, «роса небес», «блискавка в крові» — наповнюють цей знак, який символізує життєву енергію і силу, яка рухає нас Дорогою Життя. Для майя похід Дорогою Життя означає сходження по сходах або по ступенях піраміди до вінця творіння — тринадцятих небес.
Далі буде…: ТОП — 10 найяскравіших зачісок істфаку!
 Не будемо проводити демагогії і вихваляння, але як не крути Історичний факультет таки креативний. З цим фактом повинні змиритись всі. В цьому номері ми вирішили виділити 10 найяскравіших викладачів, які запам’ятовуються всім, завдяки зачіскам!
1.пан проф.В.І.Ульяновський. Почесний призер нашої 10-ки.
Це історик в душі, він змінює образ щонайменше кожних три місяці. Здається, він випробував всі відтінки: від темних до світлих. Наразі, на коридорах, ви його можете зустріти з світло-золотавою зачіскою, яка йому дуже імпонує.
2. пан Рижов С.М. Представник творчості і натхнення. Зачіска в стилі “творчого хаосу”, яка доповнюється окулярами з розширеною оправою. Просто щастя мати таке густе і досконале волосся!
3. пані Мотрук С.М.— щаслива володарка світлого волосся. Її зачіска завжди ідеальна, що підкреслює її статус доцента. Водночас модна і класична, що не можна не сказати і про вдало підібрані окуляри з яскравими стразами, блиск яких підкреслюють її погляд.
4. пан Вербовий О.В. Незвичний образ, але на нашому факультеті це норма. Не кожен день зустрінеш чоловіка з таким відношенням до своєї зачіски. Найцікавіше те, що йому дуже пасує такий стиль: чорне хвилясте волосся і суворий погляд.
5. пан Зеленко С.М. Заклопотаність—це його друге ім.’я, а підводний світ—його покликання. Надзвичайне поєднання стилю 90-х, а саме: підкреслена чолка, штучний ефект заклопотаності, надає шарму і неповторності.
6. пані Колодюк І.В. Швидка неначе блискавка. Кожний день—новий образ. Найдужче їй пасує світлий колір волосся, - адже так пані Ірина здається більш беззахисною і тендітною. Дуже оригінальна у виборі зачіски, завжди все чітко і на своєму місці. Мабуть, має дуже хорошого перукаря!
7. пан Комаренко О.Ю. Діловий, суворий, акуратний. Тут ну просто все поєднується, але ось зачіска—видає в ньому надзвичайно веселу людину. Якщо б пан Олександр не став істориком, то в будь якому разі грав у КВН.
8. пані Юренко С.П. Завжди досконала, без зайвих елементів. Яскраве світле волосся виглядає лаконічно разом з суворо витриманим стилем. Як важливо завжди виглядати гарно, і це їй дійсно вдається.
9. пані Ляпіна О.В. Тендітна, немов попелюшка, пані Олена вдало поєднує сучасні тенденції з діловими доповненнями. Надзвичайне густе, довге волосся, яке не потребує ніяких змін. Так тримати!
10. пан Капелюшний В.П. Це той випадок, коли зачіска говорить про людину все. Не роздумливо розпорошене на різні боки чорне волосся завжди виглядає елегантно. Такий насичений колір, правильна довжина, ну просто секрет, як це так легко вдається!!
«Отцы и дети»
[Rizhiy Alisa]
Кожен з нас має улюблені місця – парки, кафе, паби, клуби, концерт-холи. Саме там ми можемо насолоджуватися життям, віддаватися мріям або ж витрачати зайву енергію. Всі ці маленькі моменти нас характеризують , розповідають про наші смаки, звички. “Ті місця, куди ми ходимо, визначають те, що ми знаємо, а те що ми знаємо, визначається тим, куди ми ходимо” — цей вислів належить королеві трилерів Тесс Геррітсен, але він актуальний і у повсякденному житті.
А як і де проводять вільний час наші викладачі? В результаті проведеного розслідування ми дізнались і про це. Представник кафедри давньої історії України, пан О.Г. Сокирко був помічений нами на джаз-концерті в одному з столичних клубів (ред..будемо дотримуватися анонімності щодо назви закладу). До речі, на тому ж концерті була не менш відома представниця викладацького складу нашого славного Університету - Палієнко М.Г., а всю цю компанію супроводжував доцент кафедри археології Рижов С.М. Приємно усвідомлювати те, що смаки викладачів і студентів інколи збігаються і всі ми незалежно від обставин опиняємось в потрібний час в одному місці. Таким чином починаєш дивитися на викладачів по-новому, в деяких моментах розумієш їх більше, адже спільні інтереси це важлива річ, адже поєднує вас не лише постійне сидіння на лекціях того чи іншого викладача.
Продовжуємо: збираючи матеріал, я помітила одну деталь, - більшість викладачів відпочивають в колі теплої, рідної кафедри. Ось так викладацький склад кафедри археології неодноразово був помічений на різноманітних концертах, і не лише рок, а і камерної музики! Кафедра стародавнього світу і середніх віків також полюбляє відпочивати разом, особливо ходити до театрів.
Щодо улюблених кав’ярень, то є одна спільна риса, притаманна викладачам всіх кафедр - далеко від Університету вони не ходять, а розташовуються в затишних маленьких закладах, які розкидані навколо Червоного корпусу, де в кінці важкого робочого дня, можуть насолодитися запашною кавою, приємною атмосферою і розмовами про студентів (називати конкретні місця свідомо не буду)!
Проблема батьків і дітей – це одвічна тема психологів. А як проводять час наші викладачі зі своїми «чадами»? На це питання можу дати декілька «ілюстрованих» відповідей: Пижик А.М. зі своїм сином відвідує баскетбольні матчі, де щиро вболіває за столичну команду БК “КИЇВ”, Ставнюк В.В. зі своєю донькою відвідує університетські концерти, що до речі можемо сказати і про пана Надтоку О.М., який також ходить на концерти з сином.
Отже, шановний читач, сподіваюся моя стаття допомогла тобі подивитися на твоїх викладачів з іншої сторони. Може окрім простого лектора ти побачиш зовсім іншу людину? А висновки більш конкретні, я вважаю, кожен зробить для себе сам.
Реконструкція історії
[Rizhiy Alisa, Losizka Vira]
Дивлячись фільми про середньовіччя, чи не виникало у Вас бажання проникнутися цією казкою? Читаючи середньовічні саги, які образи Ви бачили? Атмосфера середньовіччя, хоч раз, але зачаровувала кожного з нас – прекрасні дами, мужні лицарі, захоплюючі поєдинки, палке кохання...
Відчути настрій середньовічної Європи можна і в сучасному Києві! До Ваших послуг, шановний читач, клуби, майстерні, бали, поєдинки, фестивалі. Для істориків буде цікаво дізнатися, що в них є можливість не просто нап’ялити красиву ганчірку і уявляти себе лицарем чи знатною дамою, у Вас є унікальна можливість відновити культуру середньовіччя. Перед Вами відкриваються можливості навчитися середньовічному танцю, звичаям, спробувати себе у якості лицаря під час поєдинку чи осади фортеці. Ви можете одягти справжній середньовічний одяг, виготовлений майстрами за старими технологіями. Шановні дами, уявіть собі – сукні із натуральної тканини, прикрашені ручною вишивкою і ... ніяких страз і стикляруса, все так, як було колись! Мужні лицарі, Вам виготовлять лати, кольчуги, мечі. А займаються цим такі ж студенти, як Ви, хоча деякі вже і закінчили університети, але ними керує любов до своєї справи, вони роблять все власними руками, від чого ці речі стають ще ціннішими, ще кращими. Ви будете вражені атмосферою, яка там панує, це й справді дуже гарна можливість вирватися від суєти сучасного життя і проникнутися казкою. І це не просто казка, це казка з Вами у головній ролі.
Може скластись враження, що можна займатись лише реконструкцією середньовіччя. Але це не так. Багато людей просто в захопленні від можливості відчути себе солатом часів Першої світовой війни або учасником руху УПА. На жаль реконструкцією цієї епохи займаються надзвичайно мало людей. Це пов’язано зі складнощами у виготовленні костюму (спеціалістів із його виготовлення в Україні можна перелічити на пальцях), який би до найменших деталей відповідав би історичній істинні. У сусідній Росії колеги-реконстуктори вже проводять повну реконструцію найяскравіших битв Першої і Другої світових воєн.
Але і у нас не все так погано: 3-го лютого відбувся справжнісінький бій під Крутами! Наші етузіасти по декілька разів на рік відтворюють улюблені сторінки з історії України.
Якщо у Вас з’явилося бажання проникнутися атмосферою вашої улюбленої епохи, то Вас із легкістю приймуть до реконструкторських клубів, де ви зможете поринути в чудовий світ історії.
Іст.факт: Між коханням і смертю
[Ковбасюк Стефанія]
Зовсім недавно було єдине чоловіче свято- 23 лютого. Логічно було б присвятити статтю комусь з представників чоловічої статі, але кому? Так важко зробити вибір… Галерея чоловічих образів, на обличчях яких доля написала їх історію здається нескінченною. Чому надавати перевагу: мужності Ахілла чи розуму Да Вінчі? Сміливості Лютера, який виступив проти догматів чи то шарму Джакомо Казанови? Таланту зверхнього сіроокого лорда Байрона чи трагічності Артюра Рембо? Якщо продовжувати в такому ж дусі – “Gaudeamus”-а не вистачить.... В мене ж є лише пару сторінок. Їх я присвячу таки чоловіку, але чоловіку унікальному не лише завдяки своєму творчому генію, але і здатністю до самопожертви - якість для чоловіка справді вражаюча...
Звана вечеря в герцогів Альба добігала свого апогею. Гості виглядали як ніколи жвавими, наскільки, звичайно, це було дозволено етикетом. „Родзинкою” цьго вечора був, звичайно, отой пан з темним, курчавим волоссям, який виглядав одночасно і вдоволеним, і схвильованим. Він дещо скуто посміхався, розповідаючи про себе та свої пригоди спочатку в Сарагосі - де провів своє дитинство, в Мадриді, де його спіткав ряд невдач та про свою мандрівку Італією - Рим, Неаполь, Парма… Цим мандрівником, який як ніхто був досвідченим в усьому, що стосувалось пригод, особливо романтичних, був художник Франсіско Гойя, el sueno de la razon якого згодом породив -таки монстра… Але це було пізніше, а в той момент на вечері герцогині Альби, в його голові ще не було страшних картин… Там було місце лише для Неї, для хазяйки цього вечора- для 20-річної Каетани Альби. І зовсім неважливим було те, що її чоловік був присутній тут же. Легкий кивок у його сторону, обіцянка, дана на таємній мові віяла були куди красномовнішими, ніж слова. Альбу, не дуже щасливу у шлюбі зі своїм підстаркуватим герцогом, вразили палкі розповіді геніального іспанця. Вже в той фатальний вечір вони вирішили все поставити на карту задля такого недовговічного щастя.
Гойю можна було зрозуміти… Вона була варта його місця придворного живописця. Ба, вона була варта його життя! Один із сучасників художника так описував герцогиню: „Нема у світі більш прекрасної жінки. Коли вона з’являється на вулиці, то неодмінно звертає на себе загальну увагу і викликає захоплення своєю грацією і красою. Навіть діти припиняють свої галасливі ігри та довго дивляться їй услід.” Йому довелось прочекати кілька нескінченно довгих місяців, перш ніж Каетана запросила його на бал у своєму замку. Після цієї зустрічі було ще багато інших, схованих за покривалом таємниці. Одного разу герцогиня розповіла Франсіско, що увісні їй з’явилася її померла бабуся та напророкувала таке: “Ти помреш, Каетана, не доживши до старості, лиш тебе намалюють справжньою махою.”
Скоро сама королева замовила Гойї свій портрет і він цілком віддав себе роботі. А Каетана, мабуть ревнуючи майстра до його генія, вирішує застосувати важку артилерію, щоб повернути Гойю до себе - вона погоджується стати його коханкою та призначає побачення в Мадриді. Художнику, щоб провести з Альбою першу ніч потрібно полишити роботу над портретом Марії Луїзи.
І він йде на гріх: просить свого друга привести королеві листа, що важко хвора дочка Гойї.
Прекрасна Каетана чекає, що ж ще важливо в цьому нікчемному світі??!!... Послідував шалений, скандальний роман - виклик тодішньому суспільству, святій Інквізиції… Це було полум’я, яке обпалило їх обох, воно затягувало все нових персонажів, руйнувало долі...
Померла дочка художника, він звинувачує в цьому себе і Каетану: „Це ти змусила мене сказати, що дівчинка хвора! Тобі нема ніякої справи до мого горя!” Через таке нервове перенапруження він втрачає слух. Мабуть, завдяки цьому пеклу, яке йому довелось пройти, в голові Гойї з’являються нові, химерні образи, які він втілить у своїй серії офортів “Капрічос”. Приблизно в той же час він, виконуючи замовлення свого патрона і коханця Марії Луїзи - Мануеля Годоя, пише свій chef d’oevre- подвійну картину-“ Маху одягнену” і „Маху оголену.” Хай моделлю і не була герцогиня Альба, але саме її душу вдихнув Гойя у полотно.... Роман із прекрасною Каетан тривав з перервами сім років. Після написання „Махи” вона прожила зовсім мало. Чи то пророцтво було вірним, чи це було зумовлено невдалим абортом ( саме після того, як вона заявила, що не бажає носити під серцем його дитину він знову втратив слух і тепер вже назавжди), але факт є фактом. Він втратив зміст свого життя. Його пізні картини наповнені смертю, їх назвали „Чорними полотнами”. Він стомився, кохання випило все життя з нього і Гойя почав згасати. Не змогла витягнути Франсіско із його лабіринтів жаху і остання дружина, яка покинула свого чоловіка заради нього. Новий уряд відправляє Гойю у вигнання у Францію, в Бордо. А йому… А йому вже було все одно. Його кохання померло і він затьмареними очима дивився на реальний світ. ЇЇ БІЛЬШЕ НЕМА! То яка різниця де і з ким жити?! Ірраціональний світ замінив йому спустошену Смертю реальність. Та ж сама смерть ще довго не приходила за ним, мовчки дивлячись на нього з полотен. Гойя помер у віці 89 років 16 квітня 1828 року у Бордо.
„ Как долг
о смерти я желал!..
Своей...твоей, сходя с ума.
И как то быстро обветшал-
Моя проклятая Судьба!...
Я отказался вновь любить,
Мой свет померк. Зачем мне жить?... ”
X-laws: Кривава Мері
[Якушик Сергій]
Дуже часто, коли ми дивимося на історичну постать, то не задумуючись використовуємо ярлики, прикріплені до неї. Але чи маємо ми на це право? Цікаве питання, дивлячись на ярлик, відразу виникають певні образи, та серед них немає найголовнішого – образу людини.
Такої долі зазнала і Марія І Тюдор, також відома як «Кривава Мері». Ми пам’ятаємо її, як фанатичну католичку, з схильністю до садизму, яка замордувала на вогнищах тисячі людей. А що далі? Не вже образ людини закінчується на цих фактах? Звичайно ні. Автор не демонструє свого ставлення до Марії, оскільки це не етично, а тільки намагається показати людину, за маскою штампу. Отже, Марія була донькою Генріха VIII Тюдора і Катерини Арагонської. Джерела описують, що дівчинка мала надзвичайні здібності до наук. За одним зі свідчень, у віці дев’яти років вона вільно розмовляла на декількох мовах, чудово володіла грою на клавесині, мала стриманий характер, і досить рідко демонструвала емоції. Батько щиро захоплювався деякими рисами доньки. Але все змінилося після появи нової королеви, славнозвісної Анни Болейн. З цього періоду життя дитини почало тріщати по швам, її забрали від матері, відлучили з двору, і останнім був наказ про зречення від католицтва. Ще зовсім дитиною, вона виявила надзвичайну стійкість характеру, відмовившись від зречення рідної віри. Цей сміливий крок призвів до ще більших поневірянь – свита принцеси була розпущена, її відправили до помістя Хетфілд, вона стала служницею при донці Анни Болейн, Єлизаветі. Тільки після того, як Анна втратила свою голову на ешафоті, життя Марії покращилося. Але тривало це не довго, після того, як королем став її брат Едуард, гоніння відновилися, і вона дійсно розглядала варіант втечі з країни. Та після його загибелі, вона заручившись підтримкою армії рушила на Лондон, з твердим наміром заволодіти троном. Що вона успішно і зробила. Наступним в її списку речей, які потрібно зробити, був пункт – «Закріпити за своїми нащадками англійський престол». Шляхом не важких розрахунків можна вивести формули з декількома не відомими – нащадки, скоріш за все власні діти, а для дітей потрібен батько, а отже, потрібен шлюб. Таким чином перед Марією стояло головне завдання – знайти достойну пару. І в липні 1554 року, вище згадане завдання з успіхом було виконане. Щасливим нареченим виявися спадкоємець іспанського престолу, принц Філіп. Хоча щасливий це голосно сказано. Марії тоді виповнилося 38 років, в той час як Філіпу 26. Та люди схильні змінювати власну думку, так і принц, після шлюбної ночі, був приємно здивований пристрастю своєї дружини, що він виразив у фразі – «Потрібно бути Богом, щоб осушити цю чашу» Він, нажаль для Марії, яка дуже любила чоловіка, не жив в Англії довго, і провідував дружину лише час від часу. Шлюб не можна було назвати щасливим, окрім чоловіка, який відвідував її, як Мері Попінс, лише з попутним вітром, королеві було відмовлено і в іншому жіночому щасті – бути матір’ю. Померла вона ще в досить молодому віці в листопаді 1558 році(42 роки) на тому ж ешафоті. Отже, коли наступного разу будете, шановні читачі, вести розмову про персоналії, запам’ятайте, що за посадами і титулами залишається просто людина.
Між нами, жінками
[Marie Sch.]
 Прокручуючи деякі моменти свого життя, я навіть і не уявляла про що можна написати в цьому номері. Нормальні люди називають це кризою жанру. Ця криза не оминула і мене. Але на щастя, в останню ніч перед здачею номеру в “люди”, мене врятував лист, надісланий до редакції. Це була розповідь дівчини, досить таки особиста, але романтична. З її дозволу я взяла основний сюжет цієї історії і виклала це тут. Тема чергової статті можна накреслити в декількох словах, але якщо говорити прямо, то таку тему не пропустить цензура, тому я буду намагатись триматись рамок етичності. Отже, шановні читачі, будемо говорити про відносини між студентами (-ками) і їх викладачами. Ніхто не цікавився статистикою, скільки нараховується подружніх пар, де чоловік був викладачем своєї дружини або ж навпаки?? Звичайно, це не офіційні дані, але хтось таки це діло підрахував і ось, що ми маємо: на кожні сто подружні пари припадає десять ось таких специфічних (не забувайте, що ми в Україні). Шановні, мова йде про кохання, а не про бажання вдало завершити семестр. Хто б як це не критикував, є люди, які одразу перегорнуть сторінку, факт є фактом. Де в світі написано, що ми маємо будувати сім’ю лише з однолітком, однокурсником, Петром зі школи, з яким колись сиділа за однією партою? Мені здається, що в світі не залишилось романтики, всі живуть по неписаним правилам і тільки глухими вечорами всі сидять і перечитують лірику Петрарки і ллють сльози над його нещасним коханням. Чому цього не робимо ми? Лише по-справжньому сміливі люди здатні йти на самопожертву, заради кохання. В 2003 р. університет Каліфорнії видав нові правила, за якими студентам забороняється закохуватися в своїх викладачів. Але якщо вже таке траплялось, то викладач заради цього має складати на певний час свої повноваження з предмету, який читається на курсі його або її “кохання”. Ось так просто все вирішується, але цікавим є те, що кількість таких “пар”, після цих правил, навпаки збільшилась. Ми живемо за стандартами, завжди боїмось зробити щось “не так” як люди, а то ж ще й говорити будуть... пліткувати. Зупиняючись перед своєю метою, можна просто прожити своє життя жаліючи, що колись не був достатньо сміливим. А згадає хтось старий, як світ, радянський фільм, де молода студентка 1 курсу закохалася в свого викладача і вийшла таки заміж. Ніхто тоді не побоявся засудження, і весілля гуляв весь інститут. Скептики скажуть, що це все фільми, але чи не беруться ці сюжети з реального життя?
А дівчина, яка допомогла мені з ідеєю, вдало живе своїм сімейним життям і вже точно ніколи не скаже, що прожила своє життя марно.
Ризикуйте, шановні, можливо кохання десь поруч...
Куточки України:Святогірськ – «Донецька Швейцарія»
[ Верòніка Скоробогатько ]
Це місто-курорт знаходиться на крайній півночі Донецької області, а точніше – розташоване на берегах Сіверського Дінця біля кордонів трьох областей: Донецької, Харківської та Луганської. Воно відоме, перш за все, своєю унікальною пам’яткою історії та культури – Святогірським печерним монастирем, зараз – Святогірською Свято-Успенською Лаврою. Білі гори захищають це місце від вітрів, а сосновий ліс наповнює повітря цілющим ароматом хвої. Все це створює унікальні умови для відпочинку.
Святогірськ розташований всього за 130 км від Донецька, але потрапивши туди, відчуваєш ніби опинився зовсім в іншій країні.
Перші історичні відомості про це місто датуються 1526 р. Німецький дипломат Сигізмунд Герберштейн у своїй книзі «Записки про Московські справи» згадує про охорону Святих Гір, яка за наказом російських царів знаходилася далеко в Дикому полі, на дорогах і переправах через Донець. Коли й звідки прийшли на ці землі монахи, достеменно невідомо. Одні легенди говорять, що скит тут заснували ще візантійські ченці в VII-IX ст. або монахи Києво-Печерської Лаври. Перша офіційна згадка про існування обителі відноситься до 1624 р. Це Государева грамота на отримання монастирем щорічного утримання грошима та хлібом. Монастир стає першим постійним поселенням на правобережній частині міста. У 1844 р. Свято гірський монастир відновлено наказом Миколи І. За короткий час пустище розцвіло, було оновлено давні печерні храми і церкви, побудовано нові церкви, корпуси та господарські будівлі. Наприкінці ХІХ ст. граф Рибоп’єр збудував у Банному кінний, скипидарний і лісопильний заводи. Місцевість та відкриті тут мінеральні джерела користувалися славою лікувальних. Сюди приїздили багаті люди із захворюваннями легень та суглобів. Так, з початку ХХ ст. місто почало розвиватися як кліматичний курорт. Але в 1922 р. радянською владою Святогірський монастир було закрито, а на його території організований Будинок відпочинку робітників Донбасу. 3 1964р. селище Банне отримує статус міста й перейменується у Слов'яногірськ. У 1980р. створено державний історико-архітектурний заповідник, розпочато відновлення і реставрацію пам'яток архітектури. А 15 травня 2003 р. Слов'яногірськ офіційно перейменовано на Святогірськ. Ви запитаєте: чому ж «Донецька Швейцарія»? Таку назву цьому місту дав Антон Чехов, захоплений незвичайною красою місцевої природи. Так він писав своїй сестрі Марії: «Место необыкновенно красивое и оригинальное: монастырь на берегу Донца, у подножья громадной белой скалы, на которой, теснясь и нависая друг над другом, громоздятся садики, дубы и вековые сосны. Кажется, что деревьям тесно на скале и что какая-то сила выпирает их вверх и вверх… Сосны буквально висят в воздухе и того, и гляди, свалятся... Кукушки и соловьи не умолкают ни днем не ночью...». Це й справді так! Місто знаходиться біля національного природного парку «Святі Гори», де навкруги простягаються крейдяні гори, створюючи кручі, схили вкриті лісом. Тут росте велика кількість цінних лікувальних та декоративних рослин. Мальовничі природні ландшафти, незвичайна панорама крейдяних гір вздовж правого берега р. Сіверський Донець, єдині в Україні бори з реліктовою крейдяною сосною, унікальні сторічні і трьохсотрічні заплавні діброви, різноманіття флори та фауни, комплекс пам`яток історії і культури здавна приваблюють увагу вчених, відпочиваючих та туристів. Тож і ви, завітавши до Святогорська, неодмінно захочете побувати тут ще не раз!
Літопис студента: «НАУКОВО», чи «ПОПУЛЯРНО»?!
[Міла Шатіло]
«-Доброго дня! Чи не маєте Ви на вашій кафедрі такої-то науково-популярної літератури?, -Ми такого не тримаємо!...»; «Кому потрібна та наука? Що в результаті робиться? Пишуться численні книжки, які нікому не потрібні і які ніхто не читає?». Подібного роду розмови частенько лунають то там, то тут...
В нашій країні (в світі науки) синонімом «науково-популярної» літератури (тобто за призначенням це просто доступна широкому загалу історія, захоплююча...та не нудна), стали вислови «наукова фантастика»; «міфи сучасної України»; «наукпопа»; та багато інших, мало даючих надію назв.
В літературі подібного роду часто висловлюються незвичні погляди, чи думки про те, що є досить спірним, те, що є зовсім нерозробленою гіпотезою і виглядає не звично. В такому випадку важко виявити, де знаходиться межа між наукою і фантазією автора... Справді, навряд чи в наше суспільство вносять користь численні публікації про трипільців-українців (бо ж чим старший народ – тим ближче до могили...), тощо. Тому у багатьох дослідників і виникає відраза до «науково-популярної» літератури, і вже забувається її первинне, позитивне призначення – просто та цікаво, в доступній формі донести інформацію до читачів. А у останніх виникає вороже ставлення до науковців, які немов би намагаються щось приховати від них за складними та незрозумілими висловлюваннями!
Напевно, з характером «науково-популярної» літератури нерозривно зв`язана мета її написання. На жаль, в останні роки поширилася сумна тенденція – автори подібних видань хочуть
будь-якими методами зробити сенсацію (а, як відомо, мета виправдовує засоби...), і тоді у спеціалістів виникає ряд серйозних претензій щодо змісту подібних праць. Але при цьому і деякі серйозні профільні науковці, які пишуть до популярних видань, також піддаються нищівній критиці своїх колег. Радянська історіографія знає численні приклади, коли спеціалісти з конкретної історичної теми писали популярні роботи по своєму профілю і це було більш-менш вдало.
Так само, як фізика для істориків має мати сильно спрощений вигляд, так і для фізиків треба доступно писати історію. Рідною сестрою цієї проблеми є зазначена у минулому випуску газети типова снодійна дія більшості наукових публікацій. Це є, якщо не рахуватися з малим тиражем і майже повною недоступністю цих публікацій, серйозною перепоною на шляху історичного пізнання для простого смертного.
Закордонні колеги начебто знайшли певний консенсус в цьому питанні. Вони зробили свої публікації настільки хвилюючими, «живими», цікавими, і в той же час науковими, що інші «навколонаукові книги» отримали саме такий статус. Кожен автор має свою, неповторну мову, свій стиль. Це все, звісно, не говорить про якісь якісні зміни в самій науці, це скоріш робиться з метою залучення суспільства до історії. А це, врешті-решт, є її невід`ємною частинкою.
Звичайно, не треба займатися «баснословством» і робити з історичної роботи «казочку», наповнюючи її недоцільними для науки «замітками», та і термінологія була випрацьована для того, щоб нею користуватися. Але, як говорить нам наукова мудрість, історія – це наука спрощення.
|
