|
Далі буде…:НІКОЛИ НЕ ЗДАШ
«Від сесії до сесії живуть студенти весело »…А тільки наближається кінець семестру, зразу ж активізується трудова діяльність студентів: хто намагається за всю ніч вивчити весь матеріал, а більшість, з впевненістю, що в голову все не влізе, починають готувати шпаргалки. Цим винаходам студентської творчості можна присвятити цілий випуск, але зараз не про це… Представляємо до вашої уваги рейтинг викладачів, в яких, судячи з досвіду багатьох поколінь, списати, або неможливо, або ж дуже важко:
1.Гоман Ю.О. Перш за все, треба згадати контрольні: від його проникливого погляду не сховається жодна шпора. Списати - не реально, але винятки були.
2.Ульяновський В. І. - тут не допоможе нічого крім своєї голови, ну і, можливо, голови сусіда, якщо в нього з переляку не відніме мову. Захопіть заспокійливе.
3.Гончаров О.П.. В цьому випадку теж без варіантів, якщо ви з`явитесь з повними кишенями шпор, то будете схожі на воїна - камікадзе, а сумні наслідки такого, думаю, вам відомі.
4.Пижик А.М. Заступник декана повинен підтримувати своє високе становище на факультеті, тому вимоги до студентів відповідні. Одним словом тримайтесь! Списати неможливо взагалі, краще зробіть розумний вигляд.
5.Руккас А.О. Інколи дрібнички в історії відіграють першочергове значення, так що, крім важливих баталій, готуйтеся і до знання маленьких тонкостей періоду.
“ТЯЖЕЛО В УЧЕНИИ, ЛЕГКО В БОЮ”
А для того, щоб не сильно вас злякати, шановні колеги-студенти, ось вам трійка викладачів, які весь семестр вас мучають, “знущаються”, заставляють робити жахливі речі (не спати ночами), але іспит/залік ставлять без питань!
1.Короткий В. А. Напевно ніхто зі студентів не забуде його семінари - кожна пара – свято, яке закінчується вашим провалом. Змиріться, все одно нічого в житті ви йому не доведете, навіть існування Київської Русі. Після такого загартування не страшні вже ніякі заліки та екзамени.
2.Рубель В. А. Почуття гумору та енергії вистачило б на цілий факультет, вимог – теж. Не виключено, що стояти за кафедрою можна і цілу пару (дівчата—ходіть на ці семінари в зручному взутті). Все ж, без участі Вадима Анатолійовича, ми б ніколи не розібрались в оригінальних японських та китайських назвах.
3.Божко О.І. Все, що ви знали до цього—повний нуль. Ця людина вимогливо ставиться до свого предмету, допомагає студентам (чітко і ясно) побачити і показати не загальноприйняті постулати, а суть історичної події чи процесу, який є ключовим для розуміння. Після його семінарів, звичайно, відчуваєш себе підлогою... але починаєш дивитися на історію по-іншому. Іспит проходить швидко і безболісно.
Отже, прийміть все вищесказане до уваги і в бій!!!
 Шановні читачі! До вашої уваги публікуємо інтерв’ю з Пархоменко Сергієм, який закінчив наш рідний факультет в минулому році. “Gaudeamus” намагається підтримувати зв’язки з нашими випускниками і завдяки цьому, вони завжди в курсі останніх новин в університеті, а ми паралельно розповідаємо на цих сторінках про їхнє вже доросле і самостійне життя.
Marie Sch.: Дуже добре, що ти знайшов хвилинку і заскочив до університету. Для початку хотілось би дізнатись, хто стільки років мучився з тобою і твоїми науковими роботами?
П.С.: Моїм науковим керівником був Патриляк І.К. З характером, можна сказати, ми дуже підійшли один одному.
Marie Sch.: Ти 5 років провчився на факультеті. Які викладачі для тебе були найкращими?
П.С.: Це безперечно Король В.Ю. з новітньої України, та Шевченко Н.І. з зарубіжних країн.
Marie Sch.: У яких викладачів було найважче скласти іспит?
П.С.: У Рудя М.О.!!! Та й Гончарову я довго здавав... Думав до пенсії буду ходити до нього. Ось з середніми віками взагалі ніяк не складалось. До Гомана ходив регулярно, але толку з того було мало. Так само Крижанівському. Ось історію Росії я не любив, важко дався залік у Мордвінцева, Ляпіної. Як не згадати Ульяновського! Ледь здав на чотири, і тільки тому, що нас спасла Юренко. Так, і Стельмах, як тут забути.
Marie Sch.: У кого найскладніше списати?
П.С.: Ну ось з моєї кафедри можна списати у всіх, окрім, можливо, Пижика. Тут без варіантів. Не зміг списати у Машевського, Гончарова (дуже важко!) і Ульяновського.
Marie Sch.: Що ти думаєш на рахунок Болонської системи?
П.С.: Дуже радий, що вчився за старою. В ній був лише один мінус — ставили двійки, їх треба було перескладати. Легше було отримати автомат, взагалі навіть і не думав про свої бали, все було чітко і зрозуміло. Міг також без наслідків прогулювати пари, а за цією системою всі радощі студентського життя зникають.
Marie Sch.: Чи можеш згадати своє найоригінальніше прогулювання пар?
П.С.: О так. 2 курс, пара Катренко! Я, здається, був на першому потоці, так ми ходили цілою групою в їдальню пити пиво (тоді воно там ще продавалось). Ми заснували “пивне братство”. Проводили засідання по 12-15 чол. Розробили свою емблему, герб, статут, кодекс (скромно додам - я розробляв). Це все діло закінчилось коли
наше засідання було помічене представником кафедри слов’ян.
Marie Sch.: Які моменти зі всього навчання тобі найдужче запам’ятались?
П.С.: Багато подій. На 1 курсі — святкування дня історика. Після цього весь гуртожиток тільки й згадував про мою участь у тому святкуванні. Археологічна практика в Ольвії з Палієнком. На 4 курсі - військова кафедра: три незабутніх тижні в Десні! А ось 5 курс практично нічим не запам’ятався.
Marie Sch.: А як же захист диплому?
П.С.: Це взагалі пройшло дуже буденно, навіть згадати нічого.
Marie Sch.: Підтримуєш зв’язки з однокурсниками?
П.С.: Так, звичайно! По телефону, інтернету, (особливо в цьому допомагає vkontakt.ru). Деяким викладачам звоню, зустрічаюсь. Сергійчука бачу частенько.
Marie Sch.: А ким ти зараз працюєш?
П.С.: Я редактор електронних видань „Євроатлантична газета” (http://nato-uainform.do.am) Займаюсь громадською, політичною діяльністю. Член низки організацій - ХДСМ, МНК, Ради з питань молодіжної політики КМДА.
Marie Sch.: Кому з викладачів ти з радістю хотів би передати величезний привіт?
П.С.: Список буде довгий! Пивовару С.Ф., Королю В.Ю., Шевченко Н.І., Сергійчуку В.І., Слюсаренко А.І., Патриляку І.К. (просто найкращий!) , і всій нашій кафедрі!!!!
Marie Sch.: Не хотів би на останок сказати щось першокурсникам?
П.С.: Отримуйте від життя все по максимуму! Не будьте наївними! Пам’ятайте, що життя протікає не тільки в стінах Червоного корпусу, в читальнях бібліотек, за книжками, літописами, хроніками. Життя—це набагато ширший комплекс емоцій, вражень, почуттів, маленьких драм і великих звершень. Щоб стати особистістю не обов’язково знати який-небудь Літопис Рачинського від корки до корки. Попри все ви маєте залишити в цьому університеті найкращі свідчення про себе і хай вас пам’ятають не лише за ваші успіхи в навчанні чи нескінченні перескладання, але й за вашу життєву позицію. Будьте справжніми!
Gaudeamus Igitur!
Вела розмову Щербина М.
Іст.факт: Ліліт vs Єва
[Ковбасюк Стефанія]
 Я розумію, що сама назва моєї статті вже викликала у вас суперечливі почуття. Мов, як це можна писати в колонці „ Історичний факт” про те, що цим самим фактом не є?... Але це як подивитись... Взагалі, історикам важко писати про жінок, адже жінка із своїми непостійними почуттями і нелогічними вчинками рідко „ вписується ” в раціоналістичні канони науковців. Вона немов була створена для того, щоб привнести ірраціональне в сухі історичні трактати. Оскільки моя стаття першопочатково навіть і не претендує на звання такого трактату, то не судіть мене, шановні, занадто суворо за використання неканонічних джерел, за оригінальний погляд на канонічні... Одним словом, за мою „ єретичну”, „ненаукову ” статтю.
Нещодавно я мала цікаву розмову з викладачем, щодо існування іншої жінки до сотворіння Єви. Не переказуючи дослівно зміст нашої дискусії, я лише скажу, що її підсумком стали слова вищезгаданого викладача: „ Для таких, як вона, вогнища в середньовіччі палили”...Отож, з почесним титулом відьми я і розпочинаю виклад свого історичного дослідження. Звичайно, я нічого не вигадувала і це прозвучало компліментом, що я маю настільки бурхливу фантазію, щоб вигадати другий одвічний жіночій образ – антипод Єви – Ліліт.
Почнемо розгляд цієї цікавої особистості з імені. „ Что в имени тебе моем?” – в нашому випадку багато чого. З давньоєврейської мови „ ліліт” ( для особливих знавців ось написання - לילית означає „нічна ”, „нічний демон”. У пророка Ісайї ( 34:14 ) говориться: „И звери пустыни будут встречаться с дикими кошками, и лешие будут перекликаться один с другим; там будет отдыхать ночное привидение и находить себе покой ”Так от, це саме „ночное привидение” в англійському варіанті перекладається як власне ім’я… Ліліт
В кн.Буття, в Беришит ( „На початку”) говориться : „27 И сотворил Бог человека по образу Своему, по образу Божию сотворил его; мужчину и женщину сотворил их. Буття (1:26-27)”. Ні для кого не секрет, що Тора не була написана лише Моєсеєм, тому в ній залишилось багато язичницьких нашарувань, народних вірувань, давніх легенд і т.д. В кн.Буття тому і присутній такий анахронізм, який відмічають усі дослідники: спочатку в першій главі говориться про одночасне сотворіння чоловіка і жінки, а от у другій главі Бог виявляється вирішив, що „ не добре чоловіку бути одному ; створимо йому помічника ( виділено мною – С.К ), відповідного йому.”
Ось яка справа виявляється – Він бажав створити Адаму помічника, тут вже ні про яку рівність і мови не має...зате добре відповідає патріархальним уявленням правовірного єврея, якого, мабуть не страшила ніяка думка більше за ту, що жінка не лише може бути рівною чоловіку, але і взагалі добре обійтися без нього.
В Талмуді образ Ліліт розроблений більш детально, ніж в відкоректованій під час одного з Соборів Біблії. Вона зображається як крилатий демон з довгим волоссям, який приходить здебільшого до одружених чоловіків уночі ( Шабат, 151b ); нерідко вона дружина Арімана ( Анхро- Манью ), в чому, беззаперечно, простежується вплив іранської міфології (Ніда, 24b; Эрувін 100b<). Цікавим є напівапокрифічний „Алфавіт Бен - Сіра”, який подає оригінальну версію книги Буття. Дозволю собі привести тут короткий фрагмент ( перекл. Міхаеля Дорфмана ): “После создание Пресвятым первого человеческого существа, Адама, Он сказал: Нехорошо, чтобы Адам был один” (Быт 2:18). Он создал женщину, тоже из праха и назвал ее Лилит.» .(23а-b ). Із певних причин вони посварились і Ліліт покинула Адама. Господь послав за нею ангелів, але все марно. Оскільки Ліліт повернутись не забажала, то Бог створив Єву, на цей раз з ребра Адама – з самого початку нижчим творінням. Згідно містичній книзі „ Зогар” (монументальна праця раввина Моісея Леона ) Ліліт нерідко згадується на пару з Самаелєм, князем Темряви, як цариця демонів. Її нерідко називають „відьмою”, „ чорною ” і т.д. Як бачимо, свідоцтв її існування є більш ніж достатньо. Образ Ліліт не відтворений виключно єврейською традицією. Схожим з нею є образ індійської міфології – богині Калі ( до речі, „Калі” переводиться як „чорна” - цікава аналогія з книгою „Зогар”, чи не так?...). Вона несе із собою руйнацію, такий собі ангел деструкції, але вона ж і уособлює собою неприборкану пристрасть, творчу енергію.
Ця стаття – лише крапля в морі і, на жаль, я не можу викласти всю інформацію на сторінках нашого мініатюрного журналу, але, сподіваюсь, мені вдалось представити образ Ліліт, жінки, яка спокушає одружених чоловіків, позбавленої будь - яких моральних принципів та забобонів, але сміливої, рішучої і самостійної, образ насправді амбівалентний, неоднозначний. І так само до наших часів співіснують на Землі доньки Єви та Ліліт, тому будьте обережні, чоловіки...
Куточки України: Де ж плакала Ярославна??!
[Міла Шатіло]
 З нагоди святкування міжнародного дня «жіночої солідарності» хотілося б написати про одне затишне провінційне містечко, яке асоціюєтья перш за все з цим жіночим іменем. Так, мова піде про «Путівль-град», на валу якого так довго плакала Ярославна за своїм чоловіком, що так необдумано організував свій похід на половців [1187]. Дійсно, за свою нерозумну тактику Ігор розплатився величезною поразкою і смертю, але місто завдячує його дружині за ту увагу, що інколи йому приділяють дослідники і туристи. А те, що на «місце ридань Ярославни» претендують ще принаймні два місця (Новгород-Сіверський та Путівськ), - то це, як кажуть, ще потребує доказів... а Путівль – один.
Географічне розташування міста є абсолютно типовим для давньоруських міст. Тобто, з дитинця (60 метрів над рівнем ріки) відкривається пречудовий краєвид на мальовничий Сейм, на околиці з малесенькими хатками: в далечині красує відреставрований монастир, а велика кількість пам’яток усілякого роду – від будинків 19 ст., до залізних щитів «пам’ятка археології» – створюють прекрасну атмосферу давнини. До цього всього варто додати, що тут чисто – парки і вулиці прибираються щоранку. Ця, на перший погляд невелика деталь, є насправді величезною рідкістю для нашого часу, бо навіть столиця часто стає схожою на смітник, а не на центр держави… Жителі Путівля просто люблять своє місто, і це помітно.
Тут є краєзавчий музей, зупинитися можна в гуртожитках (їх два – на вибір), чи у приватних «хатах». А ранковий продуктовий ринок задовольнить найвибагливіші шлунки. На вулицях міста висять дорожні знаки – «Кінь з бричкою» (Увага!), цей вид транспорту дійсно більш розповсюджений, ніж автівки. А ще по річці плавають маленькі дерев’яні човни. Найкращий час для відвідування цього куточка – це весна, коли розливається Сейм, коли розквітають квіти. Кількість останніх справді неімовірна – здається, ніби вони органічно поєдналися з рельєфом, будинками і людьми, і ростуть тут цілий рік…
Більшу частину своєї історії Путівль знаходився на кордоні – до зруйнування в 1239 році (монголами) на руському, з 16 ст. на московському, зараз недалеко від українського. Вищезгаданий Молчанський монастир (поч.17 ст.) служив місцем переховування Лжедмитрія І, і, взагалі, виконував фортифікаційні функції. Ще в місті є унікальний Спасо-Преображенський собор (17 ст.), причому не тільки тому, що Петро І вислав сюди свою старшу сестру Софію після другого стрілецького бунту. Це – єдиний великий храм на Україні, зроблений у формах Російської архітектури 17 ст., де знаходиться п’ятиярусний іконостас. Поряд з цією спорудою стоїть дзвіниця з надбрамною Хрестовоздвиженською церквою. Є в місті і руїни замку, і фундаменти сербської церкви, пам’ятник С.Ковпаку (саме тут був створений величезний партизанський загін, який гнав німців до Карпат). Та все ж символом міста залишається скульптура Ярославни, яка, стоячи на краю дитинця, простягла руки у напрямку монастиря та відчайдушно плаче, чекаючи на свого чоловіка-невдаху, який так і не повернувся…
X-laws: Обійми смерті
[Якушик Сергій]
Кара… Таке коротке слово, але у кожного воно викликає власні асоціації і емоції. Воно таке ж старе як і саме людство. Завжди були мораль, закон, звичаї і правила, але завжди були й ті, хто їх порушував. За Християнськими канонами історія людства почалася з кари і карою вона завершиться: саме Адам і Єва були першими порушниками закону, і першими отримали свою кару. З часом змінювалися звичаї, - змінювалася і сама кара. Отже, шановні, знаєтеся - Iron maiden чи просто Залізна діва. Дослідники ведуть суперечку – була Діва засобом катувань чи засобом страти. Питання дійсно цікаве і неординарне. Кожен табір виставляє свої докази, логічні ряди і факти, тому давайте спробуємо розглянути це явище у його еволюції. Спочатку розглянемо назву Залізна або Нюрнбергська діва. Свою другу назву даний засіб, назвемо просто, без висновку, отримав за зовнішню схожість з баварською дівчиною, пізніше просто з європейською міщанкою шістнадцятого століття, в процесі еволюційних змін. Таким чином з назвою розібралися, ідемо далі. Для якої мети слугувала Залізна діва, катування чи страта? А починалося все значно гуманніше: перші діви не мали шипів. Першочергова функція цього винаходу не на багато відрізнялась від функції, наприклад позорного стовпу чи сороміцької мантії. Під категорію даного покарання підпадали жінки і дівчата, за так звану вульгарну поведінку, сюди відносили і шлюбну зраду, непристойне вбрання та багато іншого. Як бачимо, першочергово Залізні діви були засобом покарання. Але час не стоїть на місці, а з ним і людська думка, яка й удосконалила наших дів. Залізні діви отримали свої зуби, а отже, і функція їхня змінилася. Логіка річ корисна, і якщо ми її використаємо, то зробимо правильний висновок. Механізм діви був надзвичайно цікавий – саркофаг в середині мав невелику кількість шипів, відсувне дно і кайдани. Шипи мали таке розташування, що протикаючи тіло не зачіпали життєво важливих органів, да й головні артерії залишалися у більш менш цілому стані. Тому судження, що це знаряддя страти, якось відпадає, згадаємо
ту ж гільйотину, все набагато швидше і безболісніше. Але інше питання, після таких поранень вижити важко, та й крові людина втрачає достатньо, що зменшує регенеративні можливості організму. Ми у глухому куті, і потрібно що? Так, слідчий експеримент. Перше нам потрібно знайти місце де знаходилася діва… Побутує широка думка, що діви слугували інквізиції, нажаль змушений розчарувати - Залізні діви знаходилися у замках світських правителів, і єдиним винятком тут слугувала Іспанія. Таким чином ми отримали перший висновок, вони були на службі світської влади. Добре, знайшли ми одну у замку одного з німецьких князів і що далі? А далі спостереження і логіка!
Людина опинилася у цій сталевій пастці, її спочатку приковують кайданами, тіло займає потрібне положення і саркофаг зачиняється. Перше, що відчуває жертва це больовий шок, настільки сильний, що призводить до втрати свідомості. І начебто все скінчено, але ні. Окріл фізичного стану і реакції на нього, людина реагує і психологічно – паніка, безвихідь, страх… все це разом приводить до наступного процесу, а саме викиду адреналіну у кров. Нещасний повертається до тями, на першому етапи біль відступає, потім повертається хвилеподібно... але не може дійти до максимуму, тому що починається процес омертвіння нервів. Його викликають розриви в тканині і поступова втрата крові. І головне, основні органи і артерії, відносно цілі. За загальними підрахунками в такому стані людина здатна прожити до трьох, а то й чотирьох днів. А що з психікою… а тут дуже просто, умови і час здатні зламати найсильніший захист, страх не болю, а розуміння того що ти помираєш, і детально відчуваєш цей процес… таке і уявити не можливо. Одним словом в такому стані людина здатна розповісти усе, що її запитають…
Як результат усіх цих фактів можна сказати, що Залізні діви, у класичному сприйнятті слугували знаряддям допиту з подальшої ліквідацією особи, яку власне і допитували.
Жіноче щастя на рідному факультеті
Так, воно існує і процвітає на історичному поверсі Червоного корпусу!!! Хочете дізнатись, яке таке щастя хочуть наші прекрасні жінки-викладачі? Тоді беріть ручку і записуйте!
Зовсім недавно редакція “Gaudeamus” вирішила розпитати викладачок про свято 8 березня, з яких основними були три питання:
Що б ви хотіли отримати на 8 березня?
Що в результаті отримали?
Який подарунок на це свято найбільше запам’ятався?
Ляпіна О.В. на наші запитання відповідала чітко і без сумнівів, що є такою рідкістю! Отже, на 8 березня хотіла б отримати в якості подарунку Mercedes (на задньому фоні, попиваючи чай, відповідь підказував проф.Мордвінцев В.Я.). В результаті пані Олена отримала букет квітів, а найбільш цікавим подарунком вважає несподіваний, і не важливо, що б це було.
Мотрук C.М. не без посмішки, не дуже довго думаючи над подарунком своєї мрії, відповіла, що хоче отримати квартиру. В результаті пані Світлана отримала просто дуже приємні подарунки (інформація не для розповсюдження). І вже на півшляху до кафедри на останнє запитання пролунала відповідь – ідеальний подарунок на 8 березня – це квіти.
Борисенко В.К. На це жіноче свято пані Валентина хотіла б побачити на власні очі опублікованими свої матеріали поліської експедиції, зібраних ще в 1994 році. На це 8 березня отримала квіти та різні приємні дрібнички, а найпрекраснішим подарунком вважає вишиту скатертину, яку отримала від родини. Цей подарунок, дійсно, запам’ятався назавжди.
Палієнко М.Г. “Скажу так, - похід до театру. Театральний вечір”. На друге запитання однозначної відповіді не було, багато думок щодо подарунків (їх напевно було досить багато!) затьмарювали однозначну відповідь пані Марини. Одним словом на це 8 березня отримала великий (в матеріальному розумінні), неочікуваний та приємний сюрприз. Найкращим подарунком вважає теплий, весінній вечір в колі своїх друзів. Приємна та гостинна компанія – є найкращим подарунком в день всіх жінок.
[Андрущенко Іванна]
Всі ми, хоча б один раз в житті, бажали припідняти завісу майбутнього, дізнатись більше про себе та про свої, можливо. не розкриті таланти та риси характеру. Але як це зробити? Звертатись до тривіальних гороскопів - вже не цікаво, а проходити тести із серії “твій психологічний тип” і т.д. просто обридло? Тоді нам, як “майбутнім науковцям” варто звернутись до науки! А саме - до нумерології.
Корені нумерологічного вчення можна відслідкувати ще у стародавньому Єгипті, Вавілоні та Індіїї. Власне, як наука, вона сформувалась у VI ст. до н.е., а батьком по праву вважається Піфагор, який, об’єднавши вчення єгиптян, фінікійців та друїдів із науками про природу людини, створив власну теорію чисел.
Саме завдяки нумерології можна дізнатись саме СВОЇ таланти і схильності, які визначаються вже при народженні. Згідно з цією наукою, дата народження є певним “кодом” або “числом життя” людини і впливає на всю її подальшу долю.
Вирахувати ж своє число життя надзвичайно легко – необхідно просто скласти всі числа своєї дати народження. Спочатку складаються окремо числа дня народження, далі – місяця і, нарешті, року народження до отримання простого числа (від 1 до 9 ). Отримані числа додають один до одного також до отримання простого числа. Наприклад, ви народились 18.06.1988.:
Рахуємо число дня : 1+8=9
Рахуємо число місяця: 0+6=6
Рахуємо число року: 1+9+8+8=26 => 2+6=8
Рахуємо число життя: 9+6+8=23
2+3=5
|
