|
Ідеальний чоловік
[Rizhiy Alisa]
 Шановні чоловіки! Ця стаття присвячена вам. Любі жінки, сподіваюсь вам також буде цікаво прочитати декілька рядків на таку чудову тему.
Кожен чоловік прагне бачити поруч з собою розумну, самодостатню, красиву жінку. Але якщо йому випаде щастя зустріти таку, то він зрозуміє, що не все так гарно і легко як хотілося. Ви думаєте, що завдання жінки втримати чоловіка і створити затишок, але не забувайте чоловіки , що гарна і сильна жінка до снаги лише справжньому чоловікові. Тож якщо ви вважаєте себе таким, то пропонуємо звірити себе з наступними пунктами:
1. Не обмежуйте свободу фантазій та діяльності своєї коханої. Якщо вона хоче зайнятись екстримальним спортом, то нехай… Після зламаної ноги вона може передумати. Або якщо вона хоче сісти за кермо, а ви категорично проти, краще погодитись – бо на кожний аргумент знайдеться три контр аргументи.
2. Спробуйте зрозуміти її, адже цього так не вистачає в стосунках. Навіть якщо ви не розбираєтесь в специфіці конюктури ринку сучасної ІТ індустрії або не дуже розумієте геологію четвертинного періоду - зробіть вигляд що розумієте, а ще краще спройбуйте зрозуміти, вивчити… спитайте. Чи ви насправді думаєте, що геть усім жінкам цікаво слухати про радіатори або проблеми з задньою підвіскою вашої машини (хоча більшість жінок зараз навіть в цьому краще розбираються).
3. Якщо вона затримуєтся після роботи не треба “плавити” її мобільний.
4. Якщо ви приходите ввечері додому, а там немає нічого поїсти та й коханої немає також, то замовте піццу чи приготуйте щось нарешті самі.
5. Якщо вона хоче розводити рибок чи квіти, - не треба виливати туди недопиті алкогольні напої.
6. Не раджу розпочинати боротьбу з її поганими звичками, якщо не зробите такого самі. Безглуздо казати: ”кидай палити”, чи “a незабагато вина на сьогодні?”, а в той самий час ви робите все аналогічно, аргументуючи свою поведінку тим, що бачте, ви представник чоловічої статі.
7. Придбайте два телевізори – ви уникните багатьох скандалів.
Цікаво побачити реакцію чоловіків на ось такі безневинні правила поведінки з жінками:
· Тримайте вечерю напоготові. Це продемонструє те, що ви думаєте про неї і турбуєтесь про її потреби. Більшість жінок голодні, коли приходять додому і перспектива хорошої вечері (особливо якщо це її улюблена страва) – необхідна частина теплого домашнього затишку.
· Приготуйте себе. Відпочиньте 15 хвилин, щоб освіжитися до її приходу.
· Приберіть удома. Обійдіть всі кімнати.
· Поправте їй подушечку і запропонуйте зняти її взуття.
· Не ставте питань про її дії і не сумнівайтеся в її думках.
Нехай все залишається як є, просто поважайте свою другу половинку! Щасти!
Далі буде…: Що в сумочці у викладача?!?
Мабуть вже всі знають про те, щ о ж носять жінки в своїх сумочках...і всі знають , що це бездонний простір. У нас щодо цього виникло логічне запитання, - а що ж тоді носять чоловіки? Кого це цікавить, - читайте.
Пан Комаренко О.Ю.— кожен день бере з собою портмоне, інколи парасольку, а найголовнішим щоденним предметом є образок св.Миколая. А якщо вже не вдається пообідати, то в сумці пана заступника декана можуть знайтись фінські галети.
Пан Пижик А.М. Всі свої секрети видавати не хотів. Сказав просто, що кожен день бере ключі, а напитання “і це все?”, додав: якщо на роботі, то ще — ключі від роботи.
Пан Божко О.І. Ми його зловили (!) і на радощах почали активно задавати питання. Після першого нашого наступу, Олег Іванович сказав, що в сумці в нього немає нічого, але через декілька хвилин нашої наполегливої праці все ж таки сказав, що щось все ж таки носить з собою, але не дивиться що саме =).
Пан Ставнюк В.В. Обов’язковим предметом в його сумці є мобільний телефон. Кожний ранок його 3-річна донечка завжди щось дарує (цукерки, кульки, брелки, камінчики), тому не дивним є побачити всі ці предмети, якими доверху наповнена сумка пана Віктора.
Пан Мордвінцев В.М. Кожний ранок кладе в свою сумку книги, семінари, курсові роботи, навчальні плани, дисертації...не дивно тоді, чому в нього така величезна сумка. Важко, напевно, стільки з собою носити.
Пан Котляров П.М. Кожного ранку кропітливо збирає всі свої речі, серед яких головною є папка (з всілякими дрібничками). Ключі від квартири, машини, дачі та кафедри — обов’язково все з собою, а також пропуск, щоб не сваритися з охороною=).
Пан Синиця Є.В. В його сумці, як у справжнього археолога, завжди можна знайти пару десятків запальничок, обов’язково—мобільний телефон та цигарки. Визначеність без всіляких зайвих речей =).
Про те, про що ніхто не говорить
[Шатіло Міла]
Шановні студенти! Дивіться за своїми речами!
Скільки разів не звертали б нашу увагу на крадіїв, що, вештаючись приміщеннями рідного університету, так і вишукують розгублених, закоханих, чи просто неуважних студентів, – та все одно марно. Здається, що всі ці неприємні речі трапляться де завгодно і з ким завгодно, тільки не з Вами... допоки це дійсно не трапиться саме з Вами. А що тоді? Якась тупа розгубленість і повторювання про себе, що Ви stupid (!!!), бо ж скільки попереджали... А потім перегляд пережитого дня, місяця, життя, і висновки, що у Вас завжди «п’ятниця 13», і інші подібного роду невеселі думки, що аж ніяк не допомагають активній діяльності мозку. Але ця діяльність просто необхідна, бо є ще шанс, що цю лиху та низькоморальну особу можуть затримати з вашими цінностями. Принаймні Ви можете зробити спробу...
Тут треба діяти прагматично – одразу звертатися до охорони, яка, хоч і не дуже охоче, однак все ж може врятувати ситуацію. (Хоча це скоріше відноситься до бібліотеки ім. Максимовича, де минулого року вдалося затримати двох «професійних злочинців» прямо «на гарячому». Як не прикро констатувати, але ними виявилися двоє студентів історичного факультету. До того ж це виняток з правила: повернути собі хоч щось із
вкраденого – неможливо.)
Якщо вкрали документи, то ситуація сильно ускладнюється – треба іти в міліцію і писати заяву. Там Вам повинні призначити слідчого, якому треба буде подзвонити. Якщо Ви його так і не «спіймали», то Вам все одно треба буде піти за адресою, що дадуть правозахисники – у районний відділ міліції, де треба закрити справу, щоб отримати документи (графік роботи обмежений – кілька годин на тиждень).
Вкрали журнал групи, чі інші важливі документи, що стосуються навчання? Тоді можна підійти за порадою до заступників декана, які відправлять Вас до деканату, де Вам сповна поспівчувають і посприяють відновленню загубленого. Нікого не затримали? Ніхто Вам чесно не повернув величезні конспекти і Ваші улюблені 40 ручок? Ще є надія, що їх (не цінні речі) кинули десь в аудиторії чи у вбиральні і прибиральниці, відокремивши це від сміття, віддали все до кімнати N 100, де мають звичку накопичуватись нетипові аудиторські артефакти.
А потім, наступного дня, коли Ви так нічого і не знайдете, і все буде складно, рекомендується одягнути зручні чоботи і з чистенькою совістю іти поновлювати втрачене замість лекцій (косметику, канцелярщину, врешті-решт, сумочку).
Взагалі-то вкрадені речі – це ж і не так вже трагедійно; доводиться втішати себе, що дурням завжди таланить... І після всього передуманого та марно випробуваного лишається тільки одне питання: «Яке хто має право нахабно красти в мене те, що йому аж ніяк не належить, те, до чого він не має відношення?» Сьогодні у мене вкрали лише одну цінність, що дійсно має значення – вкрали неповторну частинку мого життя, яка буде вабити мене своєю незакінченістю, раптовою загибеллю, і недоступністю. І як тій, хто в майбутньому хоче стати істориком, мені справді шкода цих фрагментів минулого, які були в телефоні, в записнику, та навіть у маленькому мішечку.
ДЕКАНат: де це і що це?
Для тих, хто може й не знає, 349 ауд. — це наш рідний деканат Історичного факультету, де працюють дуже приємні і веселі жінки. Кожен день ви можете сміливо сюди заходити і задавати свої оригінальні запитання, на які не знаходете відповідей. Для загального ознайомленя ми вирішили поговорити з чудовими співробітницями, які з радістю та ентузіазмом відповідали на наші запитаня. Отже, до вашої уваги Косун Л.М., Батюк Е.Д., Новікова Л.В., - представниці веселого історичного деканату.
 7 цікавих фактів з життя Єлизавети ІІ
[Ярослава Ступак]
· Єлизавета ІІ – другий монарх у світі за кількістю років правління, після короля Тайланда Бхуміболя ( він вступив на престол в 1946, Єлизавета ІІ – в 1952 )
· Якщо Королева доживе до 2008 року, вона стане самим довгоживучим британським монархом (а вже дожила=)). Попередній рекорд належить Королю Георгу III і королеві Вікторії, обидва померли у віці 82-х років. До речі, як повідомив недавно офіційний біограф Єлизавети, Королева заявила, що не збирається віддалятися від справ до 90-річного віку.
· З кожним із прем'єрів Королева проводить щотижневі особисті зустрічі-консультації. Ні Єлизавета, ні її прем'єр-міністри жодного разу не розголошували їх змісту.
· Королева Великобританії жодного разу в своєму житті не давала інтерв'ю. Один із журналістів ВВС News, Джон Хамфрі, навіть оголосив, що інтерв'ю з королевою є метою всього його життя.
· Єлизавета II дуже побожна. Вона ніколи не пропускає недільну службу в церкві, де б не знаходилася.
· Улюблена марка машин Королеви - Rolls Royce і Bentley
· Принцеса Єлизавета навчилася водити машину в 1945 році, коли записалася в діючу армію Великобританії. Її призначили водієм армійської вантажівки. Перемогу в Другій світовій війні Вона відсвяткувала на посаді молодшого офіцера.
Цікаве в світі
Законодавці американського штату Арканзас внесли зміни в закон, в якому вони раніше допустили прикру помилку, що дозволяла жителям штату всіх вікових категорій, починаючи з грудного, одружуватися з дозволу батьків.
Грошова винагорода розміром в 19,75 тисячі доларів чекає курця, який буде готовий розлучитися з своєю шкідливою звичкою, повідомляє Бюро пропаганди здоров'я Тайваню.
Близько 30 учасників марафону, що відбувся, в японському місті Сага, постраждали від бджолиних укусів і були вимушені зійти з дистанції задовго до фінішу.
Рівень безробіття встановив в США черговий рекорд, підвищившись за місяць до 5,1%. В даний час працевлаштування потребують 7 мільйонів 815 тисяч американців.
Між нами, жінками: А чому б і ні…
[Кваша Марина]
 «Любви все возрасты покорны». Скажете, що це заїжджена фраза, так…відмазка!? Але чому?
Існує стереотип, що дівчина купується на старшого за неї чоловіка лише за його гроші! А коли на вулиці люди бачать пару молодого хлопця і старшої жінки, то їх реакція на це зовсім дивна.
Одного разу, сидячи в кафе, я спостерігала за однією незнайомою парою. Дівчині було років двадцять, а її другу приблизно тридцять два. На його правій руці блистіла обручка. Але на руці дівчини я її не помітила. Поряд зі мною сиділи дві жінки. Я невимушено чула, як вони засуджували її, одна з них навіть насмілилась назвати незнайомку нецензурним словом! Але судити когось може лише Бог. Кожен має право на своє щастя! І не важливо, чи ваш обранець молодший, чи старший; одружений чи холостяк! Життя ставить нас в різні ситуації, і їх потрібно вирішувати.
Бо ніхто крім тебе не буде піклуватись про твоє майбутнє і тому іти потрібно до кінця, борячись до останньої краплі.
Тепер уявіть собі, що ви зустрічаєте на своєму життєвому шляху незнайому вам людину. Ви навіть не уявляєте який у нього вік, адже навряд чи він
одразу ж покаже вам свій паспорт… та й навіщо. І раптом ви розумієте, що вам з ним дуже цікаво. Вас об’єднують спільні інтереси, спільні теми для розмови.
І ні хвилини, проведеної з ним, ви не сумували. І тут сталось невиправне – ви закохались (ну чи щось близьке до того). Чи ви будете задумуватись над його віком ?!? І навіть, якщо після того ви дізнаєтесь, що у нього є дівчина або дружина, мало хто з нас, дівчат, зможе зупинитись, уже маючи почуття! Адже з ним цікаво, він впевнений в своїх бажаннях, в прагненнях, він відповідає за свої слова. І не зрівнятись з ним вашому ровеснику, у якого в голові - вітер, слова непідтверджені, а вчинки – дитячі!
Тож не судіть інших без різких підстав, бо ніхто в цьому житті не застрахований від всіляких сюрпризів. І хто зна: сьогодні ви кажете, що ви б ніколи не погодились на відносини з чоловіком, старшим за вас, а завтра доля заведе вас в глухий кут, і ви опинитесь на місці того, кого колись судили…
Посто віддайтесь своїм почуттям, можливо це і є ваша доля=).
Куточки України: Всі в Донецьк!!!
[ Верòніка Скоробогатько ]
Всі звичайно знають, що Донецьк знаходиться на сході України, це великий промисловий центр і т.д. Навіть виникнення цього міста пов’язане з його корисними копалинами. Ось, у 1866 р. князю Кочубею була видана концесія на побудову заводу з виготовлення залізничних рейок з місцевих матеріалів. У 1869 р. за велику винагороду – 24 тисячі фунтів стерлінгів, князь поступається своїми правами техніку-металургу Джону Юзу, який керував невеликим заводом поблизу Лондона. Саме літо 1869 р., коли почалося будівництво металургійного заводу, вважають часом виникнення Донецька. З 1924 р. місто стало називатися Сталіно, на честь «великого вождя» СРСР. У період Радянського союзу тут ще більше розвивається промисловість: будуються нові заводи, шахти, збільшується кількість видобування вугілля, зростає і населення. У листопаді 1961 року Сталіно було перейменовано в Донецьк. Як бачимо усе життя міста пов’язане з промисловістю як в минулому, так і зараз. Робота в гірничо видобувній галузі є «найпопулярнішою» - це його єдина родзинка.
Мабуть багато хто вважає, що Донецьк – це суто шахтарське місто, увесь час похмуре і з брудним повітрям! Так, від цього нікуди не дінешся у промислово розвиненому конгломераті, проте воно має свій шарм і привабливість, як і кожне місто. Саме це і стало для мене певним відкриттям, коли я побувала там. Прибувши на вокзал Донецька, мені одразу здалося, що з часів СРСР тут не багато що і змінилося, хоча це був мій перший візит до цього міста. Проте я помилилася.
Там присутній якийсь «дух», що поєднує це місто з іншими містами України: його дороги, стилістика будинків, вулиць тощо. Проте, на моє здивування, не має великих багатоповерхівок, майже всі будинки 5-9- поверхові, тому ти не відчуваєш себе у замкненому просторі. Та ж центральна площа – імені Леніна, з його великим постаментом, – доволі простора та чиста, на узбіччі ростуть дерева, і не відчувається ніякої забрудненості! Приємно було й просто пройтися пішки до річки Кальміус і посидіти у компанії друзів з гітарою, споглядаючи навколо гарний краєвид! Навіть ввечері, їдучи на вокзал, око милується підсвіченими мостами, парками, дорогами з ліхтарями, за вікном чується гуркіт трамваїв та тролейбусів… Місто і сьогодні розвивається, розбудовується: яскравим прикладом чого є будівництво нового футбольного стадіону до ЄВРО-2012. Також, на сьогоднішній день, Донецьк залишається одним з провідних спортивних центрів, зі своїми футбольними, баскетбольними та іншими школами!
Повертаючись вже додому, відчувала приємну втому та радість, що побувала у Донецьку і отримала позитивні враження від цього міста, що кардинально змінили мою думку про це місто!
P.S. Хочу вибачитися перед мешканцями цього міста, які будуть читати цю статтю, бо вони, скоріш за все, мають іншу позицію! Це просто думки і враження киянки, яка любить подорожувати містами України!:)
Літопис студента: Питання престижу
[Ковбасюк Стефанія]
Ні для кого не секрет, що професія історика наразі до престижних не відноситься, а наші з вами перспективи після закінчення цього факультету доволі сумнівні та не надто оптимістичні. Та про яку популярність може йти мова коли конкурс для абітурієнтів один до двох, а на економічний факультет один до десяти, на журналістику – один до п’ятнадцяти! Цифри кажуть самі за себе...Хоча і неприємно це визнавати, але правда є правда. Для порівняння, у часи Радянського Союзу конкурс на історичний був приблизно такий же, як зараз на юридичний чи, той самий, економічний. Цікавий парадокс, чи не так? Популярність у часи, коли історія була невід’ємною частиною політкон’юктури і ні про яку свободу слова і мови не йшло і фактично занепад тоді, коли ніхто на тебе не давить і проголошуй ту істину скільки хочеш...Якщо подумати, то ніякий це і не парадокс. Людина завжди шукає собі тепле містечко під яскравим сонечком, тобто, щоб платили побільше, і ,якщо в радянські часи можна було зробити кар’єру на ідеологічно вигідному тлумаченні історії, то зараз, у часи ринкової економіки і капіталістичного способу виробництва гроші робляться на іншому. Тепер вже не до ідеології і не до високих принципів. Бізнес є бізнес і все що прямо його не стосується втрачає сенс… Тоді закономірно виникають питання: а що ми тут усі робимо і навіщо нам це потрібно?! Шкода, ще не проводили опитування на подібну тему, але щось мені підказує, що більшість опитаних довго б вагались із відповіддю і врешті видавили з себе “ну...так склалось...”, це вже не говорячи про тих, кого сюди “поступили” батьки....
Але не все так безнадійно втрачено, як це звучить. Відповіді, на мою думку, існують для тих, звичайно, хто їх шукає. Я, наприклад, не змогла б ніколи змиритися з думкою, що займаюсь нікому не потрібною справою, не повірила б в те, що ми вивчаємо 42 тисячі років людської історії для того, щоб потім піти працювати менеджерами чи кимось в тому ж роді. Перед нашими очима в перший раз видобувається вогонь, народжуються і вмирають цивілізації, створюються і розпадаються імперії – і все це даремно і нічому нас не навчить??? Я в це не вірю. Пам’ятаю як нас на першому курсі питали про функції історії, і однією з них, власне, найголовнішою функцією, є прогностична, тобто ми можемо передбачити майбутнє не гірше за усіляких астрологів. Ми бачимо лабіринт людської еволюції зверху, з’ясовуємо її закономірності, які залишаються незмінними. Якщо уважно подивитись, то людство завжди наступає на одні і ті ж граблі, сторіччя за сторіччям – і одні і ті ж помилки. Їх бачить зазвичай лише історик. Отож, можна із впевненістю відповісти на питання „ Що ми тут робимо? ”- вчимося думати, аналізувати. Кожна людина може творити історію, але лише історик може творити її по- новому.
Взагалі історик, справді справжній, не посередній, має бути чимось подібним до homo universalis епохи Відродження, - судіть самі: правознавство знати повинні, чи повинні знати, як досліджувати суспільство, не знаючи норм, якими воно керується, мови, як філологи знати маємо? Маємо, бо що це за історик, який джерела в чужому перекладі читає...А додайте до цього філософію ( куди ж без неї? ), психологію, соціологію, мистецтвознавство ( як без нього культуру вивчати?..), археологію ( тут взагалі no comments:), економіку, політологію та ще багато додаткових наук, які ми так чи інакше в наших дослідженнях зачіпаємо...Історик має розбиратись в усьому і зрозуміло, що не на аматорському рівні.
Отож, як бачимо, людина, яка випускається з історичного факультету знає, вміє і розуміє якщо не все, то дуже багато. Тому непрестижність та непрактичність нашого з вами факультету є скоріше неприємним стереотипом, ніж незаперечним фактом. Власне, успішність людини залежить не від того чи закінчувала вона юридичний, економічний чи історичний, а від її особистих якостей та вміння застосовувати на практиці набуті знання. І взагалі, час нам створювати новий імідж історика, щоб „ бути істориком ” звучало не гірше, ніж бути „ економістом” чи „ політологом”. А найголовніше, пишатись тим, ким ми є.
Непунктуальність — не вада, а привілей
До уваги, студенти Історичного факультету! Кожний день, ви встаєте о 9 годині, добираєтесь до університету на перездачу, чекаєте під кафедрою викладача, чекаєте...чекаєте…,а він не приходить. Щоб полегшити ваше життя, ми вирішили опублікувати достовірну інформацію про викладачів, яких ви ніколи не дочекаєтесь, бо вони дуже часто запізнюються або ж просто не приходять.
Божко О.І. (кафедра давньої та нової історії України). Рекорд чекання — 3,5 години (перевірено: далі чекати просто не витримали). Завжди плануйте зустрічі заздалегіть, хоча знаєте,...це теж не допомагає. Одним словом, будьте готові перездавати предмет в екстримальних умовах, експронтом. Хоча щодо перездач, якщо ж ви все ж таки його спіймали, не радійте одразу. Короче кажучи, спробуйте і все зрозумієте=).
Рижов М.С. (кафедра археології та музеєзнавства). Рекорд чекання — місяць. Ця людина може за пару хвилин зібрати речі і вирушити в навколосвітню подорож (вас не візьме=). В такому випадку може пригодитися номер його телефону. Узгоджуйте зустрічі і записуйтесь на прийом. Такий варіант проходить завжди. А щодо робочого місця, - якщо ви його шукаєте, перед тим як йти на кафедру, то спершу загляніть до бокового виходу з корпусу.
Патриляк І.К. (кафедра новітньої історії України). Розкриємо секрет—на кафедрі ви його ніколи не знайдете , тому що він завжди сидить або ж в музеї, або в кабінеті біля медпункту на першому поверсі. Але справа в іншому, - перед вами не завжди відкриються двері кабінету=). Краще здавайте все вчасно, дешевше буде.
Іванов О.Ф. (кафедра зарубіжних країн). Можливо, що всі проблеми пов’язані з тим, що ця кафедра відірвана від третього поверху. Пана Олександра зловити на робочому місці вкрай важко, в нашій практиці таке траплялось пару раз. Хоча, цікавий момент: він завжди помічається студентами на сходинках в напрямку на 4 поверх...але куди далі веде свій шлях пан Олександр — не зрозуміло.
|
